Вона жива! І вічно буде жити!

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає...

                         Леся Українка.

          

               

Леся Українка

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. (Мати — Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько — Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти

Вчилася у приватних учителів.У 6 років почала вчитися вишивати. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».

1885 року у Львові вийшла збірка її переклад
ів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Українка багато перекладала

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України

1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки».

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з мКолодяжного до Києва. 

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно офорили шлюб у церкві, живуть в Криму. Поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано.

 У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. 

Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

     
21 лютого ми святкуємо Міжнародний день рідної мови. Цю дату визначено на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливій ролі мови в розвитку освіти, культури, для консолідації суспільства, формування нації і зміцнення держави.

       Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Тож, як писав Максим Рильський: «...Як парость виноградної лози плекаймо мову...». Любімо свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє і майбутнє України!

Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.

День Героїв Небесної Сотні

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Минуло три роки від тих страшних подій, які назавжди закарбувалися в історичній пам’яті українського народу, які, по суті, стали переломним етапом у новітній історії нашої держави й змінили країну та кожного українця. Вони залишили в минулому мирне, спокійне життя. У лютому 2014 року вся Україна і весь світ стали свідками жорстокості  політичного режиму і нестримної, відчайдушної боротьби простих українців, відданих патріотів за європейський вектор розвитку української держави, за утвердження української нації, за гідне майбутнє для наступних поколінь. Указом Президента України встановлене щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної сотні - на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, котрі віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

         Сьогодні ми в скорботі і з великою вдячністю згадуємо героїв Небесної сотні, адже їх подвиг – це ціна нашої свободи. Вони - перші, хто став на шлях боротьби, яка продовжується і сьогодні. Ми не маємо права забути принесену ними добровільну жертву в ім’я України. Три роки тому, а саме: 18, 19, 20 лютого, герої масово гинули на Майдані від репресивних дій тодішньої влади. Їх  назвали «небесною сотнею» тому, що вони загинули  за правду, свободу,  незалежність  своєї держави  і  ціною жертовності  показали, що наш український дух  є незламним, а народ  – нескореним.

Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої – всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє. 

С.Фоменко

«У Бога немає мертвих,

у Бога – всі живі...»

125 років від дня народження Йосипа Сліпого 1892р.-1984р

"Як ви будете великим народом,

я буду великим кардиналом..."

 Йосиф Сліпий.

 Йосип Іванович Сліпий (справжнє прізвище Коберницький-Дичковський; Сліпий — прибране ним сільське прізвисько діда) народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. У 1898—1901 рр. навчався в початковій школі с. Заздрість. Вже з другого класу вивчав польську і німецьку мови. 1911 р. з відзнакою закінчив Тернопільську семінарію.

  1911 р. вступив до Греко-католицької Львівської духовної семінарії. Богословські студії у Львові, Інсбруці й Римі, завершені докторатом 1918 року та габілітаційними працями в Інсбруці (1923) та Римі (1924).

   Рукоположений на священництво 30 вересня 1917, по недовгій душпастирській праці з 1922 року професор догматики Греко-католицької духовної семінарії у Львові, з 1926 року — її ректор. Став організатором Богословського наукового товариства, з 1926 р. був його незмінним головою. Написав для нього статут і згуртував навколо себе науковців. Був засновником та редактором квартальника «Богословія» з 1923 р. Розбудував 1929 року за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 р. став ректором Львівської Богословської академії. Урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929 р.

Слава тобі, наш великий кардинале, хай твоя душа в небесних висотах стане для нас захистом, обороною у тому, щоб ми залишилися великим українським народом, аби нас не знищила чума ХХI століття - російська агресія. Хай сонечко миру, любові, братолюбства за твоєю наукою, за твоїм заповітом буде сяяти над ненькою Україною.

Знайомство з бібліотекою

Вітаю Вас!

Я дуже рада, що ви завітали на мій блог.