Шевченковому “Заповіту” – 175 років

 

Кожен народ має свого генія, який уславив його на віки. Тарас Григорович Шевченко – справжній син свого народу, вірність якому він проніс через усе своє життя.

 25  грудня  виповнюється 175 років, як Тарас Шевченко написав легендарний «Заповіт». Це один із найвідоміших віршів поета у всьому світі. Він перекладений майже на 1500 мовами.

Спочатку вірш не мав назви, у рукописному збірнику «Стихотворения Т.Г. Шевченка» І. Лазаревського, з власноручними виправленнями поета він позначений як «Завіщаніє». Вперше опублікований під заголовком «Думка» в збірці « Новые стихотворения Пушкина и Шевченко (Лейпціг, 1859). Повний текст вперше надруковано у Львові у журналі «Мета» (1863) під назвою «Завіщаніє», а під редакторською назвою «Заповіт» вперше надруковано лише частину вірша у «Кобзарі». З того часу назва «Заповіт» стала традиційною і вже 175 років вірш, що став піснею-гімном лунає майже на всіх урочистостях, що відзначаються в нашій державі, саме «Думка», «Завет», Завещание», «Заповіт», «Як умру, то поховайте» ...

 Першими вірш на музику поклали Микола Лисенко та Михайло Вербицький (1868). Сьогодні музиканти – професіонали і аматори продовжують використовувати цей текст для музичних композицій.

 Варто відзначити , що текст «Заповіту» писали музику й зарубіжні митці, зокрема вірменський композитор Вааг Араратян створив солоспів на текст «Заповіту» (1938), грузинський композитор Анатолій Баскаков написав музику до «Заповіту» (1954), сільський вчитель Сапар Ділмурадов (колгосп імені Куйбишева Йолтанского району Марийської області) поклав на музику белуджський переклад тексту цього вірша (1985). Загалом налічується понад 60 музичних інтерпретацій композиторами та аранжувальниками шевченківського «Заповіту».

.Вірш «Заповіт» став своєрідним символом боротьби українського народу за визволення в минулому і сьогодні, має великий вплив на національну культуру та свідомість.

Запрошуємо усіх читачів до шкільної  бібліотеки, де ви зможете ознайомитись і перечитати вірш "Заповіт" різними мовами світу.

 

19 грудня в Україні відзначають  День Святого Миколая.

День Святого Миколая - це веселе народне свято. Миколай скрізь чинив тільки добро і людей навчав робити так само. За це Бог дав йому силу творити дива.  Кожна дитина з нетерпінням чекає на цей день. Бо Микола Чудотворець піклується про дітей, кожному приносить подарунки. Гостинці від Святого Миколая - винагорода за добрі справи і слухняність.

14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 

Це пам’ятна дата була затверджена Указом Президента України 10 листопада 2006 року. Саме 14 грудня було офіційно повідомлення про завершення будівництва саркофага над зруйнованим у результаті вибуху четвертого енергоблоку ЧАЕС.

 

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, що на Київщині, сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа – Чорнобильська аварія. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи та медичних працівників, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося
локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи
від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС. На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб.

 

Завдяки мужності ліквідаторів та медичних працівників аварія була локалізована. Українська і світова спільнота вшановує учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, завдяки мужності яким, аварія була локалізована і перестала бути загрозою людства.

Доля, виспівана в квітах

 

7 грудня - 120 років з дня народження Катерини Білокур.

Ця воістину художниця планетарного маштабу! Варто лише раз побачити полотна видатної художниці, щоб полюбити їх назавжди.

Художниця, яка, попри усі прагнення, не змогла отримати жодного уроку живопису, зуміла так майстерно передати на полотнах красу живої природи, що стоячи перед її картинами, здається, відчуваєш легенький подих вітерцю і аромат троянд, шипшини, півоній... Немов сам Господь водив рукою цієї незвичайної жінки!

Пабло Піеассо назвав її геніальною художницею, а в рідному селі жунку все життя вважали дивакуватою. Свої ранні кортини Катерина Білокур писала потайки, оскільки батьки відверто засуджували захоплення доньки мистецтвом. Хоча були й добрі люди, які відіграли важливу роль у житті Катерини - з якими вона листувалася, які давали їй поради, допомагали , чим могли, підтримували матеріально у важкі часи і були причетні до того, що вона відбулася як художниця.

Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети…Але сильних духом не злякає ніщо.   Вони з стиснутими устами уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети – крок за кроком все вперед і вперед…

І таки досягають мети, тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного мистецтва.

                                Катерина Білокур.

День української хустки

 

День української хустки почали відзначати у 2019 році, щоб об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. А з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка.

Раніше дівчата та жінки носили хустку протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

Хустину використовували й у різних обрядах, зокрема весільних.
Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.

3 грудня - Міжнародний день людей з особливими потребами

 

Щороку 3 грудня у світі відзначають Міжнародний день людей з  інвалідністю, який проголошено Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй у 1992 році. Цей день покликаний привернути увагу до проблем людей з інвалідністю, захисту їхніх прав, гідності та благополуччя; акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 1 мільярд людей
мають певну ваду здоров’я, а це майже 15% населення світу. У людей з інвалідністю вища ймовірність бути безробітним, і загалом, заробляти менше, ніж здорові люди. Статистичні дані свідчать, що зайнятість серед чоловіків-інвалідів (35%) і жінок-інвалідів (20%) нижча, ніж серед людей без інвалідності (у чоловіків – 65%, у
жінок – 30%).

В Україні понад 2 мільйони 800 тисяч людей мають статус особи з інвалідністю, з них 151 тисяча – діти. Це 6,1% від загальної кількості населення. І майже 80%   – це люди працездатного віку.

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними членами суспільства: відмінними фахівцями, політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі й
абсолютно здорових членів нашого

суспільства. Втрата такого вагомого потенціалу суттєво збіднює людство.

 Міжнародний день людей з інвалідністю є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами.

.

Стоп СНІД

 

Всесві́ тній день боротьби́ зі СНІДом вперше відзначався 01 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

 Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.

За даними ООН, поширення епідемії СНІДу у світі в цілому сповільнилися. За останні 5 років кількість виявлених випадків зараження ВІЛ/СНІД скоротилась на 20%. На жаль, в Україні темпи поширення ВІЛ/СНІД - одні з найвищих у Східній Європі.

Усі ми повинні вчитися, як найкращим способом загальмувати подальше розповсюдження цього вірусу. Тому, діти та підлітки у процесі свого фізіологічного розвитку, повинні вчасно отримати інформацію про ВІЛ/СНІД.

 

- Що необхідно знати молоді про СНІД?

- Чи можливо вилікувати страшну хворобу?

- Як зберегти здоров'я?

Відповіді на всі ці важливі питання учні знайдуть в матеріалах, представлених на виставці-застереження "Зроби свій вибір - збережи життя"

Марк Твен

 

30 листопада виповнюється 185 років від ня народження американського письменника Марка Твена.

Марк Твен - псевдонім Семюеля Ленгхорна Клеменса. Найбільшим захопленням Семюеля була річка Міссісіпі. Тому ж не випадково він обрав собі псевдонім - Марк Твен, що з англійської (Mark Twain) означає мірка два (тобто 3,6 м). Цим висловом часто послуговувалися працівники річного порту і суден, повідомляючи про достатню глибину для безпечного плавання пароплавів. Майбутній письменник теж колись працював лоцманом. Після смерті батька він був змушений з 12 років працювати і допомагати матері утримувати родину.

Ім'я Марка Твена відоме всьому світу. Письменник створив 43 книжки, кожна з яких оголошена національним надбанням Сполучених Штатів Америки.

Щаслива, бо не бачила я лиха,

Не бачила, як просто на очах
Від голоду вмирає тихо-тихо
Дитя мале у мами на руках.

 У 1932 - 1933 роках а також 1921 -1923 і 1946 - 1947 Україна стала місцем одного з найбільших злочинів в історії людства - голодоморів - геноциду - спланованого вбивства мільонів людей комуністичним тоталітарним режимом. Не можна навіть уявити, що може бути страшне, аніж коли у матері на руках від голоду помирає дитина. І ціна її життя - крапля молока чи одна зернина якої ніде взяти...

У шкільній бібліотеці  запрошую переглянути книжкову виставку "Схилімо голови у скорботі"

Згадайте нас - бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

             Н. Віноградська.

Запаліть свічку пам'яті 28 листопада о 16:00 і поставте її на підвіконні. Вшануємо хвилиною мовчання невинних жертв.

На підвіконні палахтить

Скорботи полум'я священне -

То свічка пам'яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Наталка Тривайло.

Разом ми - сильні

 Борітеся – поборете!                  Вам Бог помагає! 

За вас правда, за вас слава 

І воля святая!

            Тарас Шевченко.

21 листопада  разом з усією країною відзначаємо день Гідності та Свободи. В цей день ми віддаємо шану громадянському подвигу, патріотизму і мужності людей, які виступили на захист демократичних цінностей, відстояли національні інтереси і європейський вибір нашої держави. Патріотизм нинішнього покоління, завзяття творців української державності довели, що наш народ є господарем на своїй землі.

Ми не маємо морального права забути подвиги учасників Революції Гідності,  які відстоюють інтереси народу України в нелегкі часи сьогодення. Низко вклоняємось героям Небесної сотні, всім, хто віддав своє життя за право жити у вільній і незалежній державі, адже їх подвиг є неоціненним для України. Мусимо усіма своїми справами утверджувати мир та суспільну гармонію на нашій  землі, розбудовувати нову європейську державу! Адже від кожного з нас залежить, у якій Україні житимемо ми і житимуть наступні покоління.

З нагоди Дня Гідності та Свободи у шкільній бібліотеці  організовано фотовиставку та виставку хідожньої літератури.

Герої Країни, загиблі Герої,
Залишаться в серці навіки з тобою.
За долю країни, за гідне буття,
Поклали вони своє власне життя.

Всесвітній день дитини

 

Кожна дитина з народження має свої права, а підростаючи, повинна мати більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки і слова.

Сьогодні, 20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ООН прийняла “Декларацію прав дитини”. Рівно через 30 років – 20 листопада 1989 року ― “Конвенцію прав дитини”. Символічно її називають “Дитячою конституцією”. Цей документ є базовим для захисту прав дітей у всьому світі. Уже 195 країн ратифікували Конвенцію прав дитини. Україна зробила це у 1991 році.

 Захистити дитину – це ключовий обов’язок як батьків, так і держави. Понад 100 тисяч маленьких українців живуть в інтернатах – і мають при цьому батьків. Така статистика вражає. І задача держави - не допустити страждань дітей і захистити їхні права.

 Захищайте дітей, та робіть все можливе для того, щоб всі діти у світі мали свою родину..!

Людство зобов’язане дати дитині найкраще!

Міжнародний день толерантності

 Мнародний день толерантності був проголошений ЮНЕСКО в листопаді 1995 р. та відзначається 16 листопада щорічно. Саме в цей день було прийнято Декларацію принципів терпимості. Держави, що підписали Декларацію принципів терпимості, були сповнені рішучості зробити все необхідне для утвердження ідеалів терпимості в суспільстві, оскільки терпимість є не тільки найважливішим принципом, а й необхідною умовою світу і соціально-економічного розвитку всіх народів.

Терпимість означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності.

У повсякденному житті толерантність – це не    бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої  полягає не стільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або   вірування, але охоче визнавати та приймати поведінку, переконання і погляди інших людей, які відрізняються від своїх власних. Разом із тим, прояв толерантності, який   співзвучний принципу поваги до прав людини, не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та правопорушень, відмову від своїх поглядів або поступки перед чужими переконаннями.

У цей Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і будемо прагнути до створення більш терпимих громад, в житті яких вкорениться цей основоположний ідеал.

День доброти

 

Дуже доброю традицією для багатьох країн стало щорічне святкування 13 листопада Всесвітнього дня Доброти (World Kindness Day), датою для якого був вибраний день відкриття в 1998 році в Токіо 1-ї конференції Всесвітнього руху доброти (World Kindness Movement)

Сьогодні Всесвітній рух за доброту поширюється по цілому світу. Прагнення виявляти доброту надихає людей відповідати добротою і передавати її іншим.

ДОБРОТА – це ласкаве, співчутливе, турботливе ставлення до людей. Це терпимість, такт, це світло.

ДОБРОТА – це усвідомлене бажання допомагати, підкріплене силою і діями. Це розуміння того, який ефект справить зроблений нами вчинок.

ДОБРОТА – це дивовижний сплав моральності, сили, сміливості й активної життєвої позиції.

 

Свято створене з метою донести до громадськості, що люди повинні допомагати один одному і тим, хто потрапив у біду. Всесвітній день доброти є одним із самих добрих і світлих свят. Відзначати це свято простіше будь-яких інших – варто лише зробити хоча б найменшу, але добру справу. Навіть просто слова підтримки тому, хто їх потребує, будуть неоціненною допомогою. До того ж, допомога оточуючим – дуже хороший спосіб поліпшити своє життя.

Не залежить ДОБРОТА від зросту,

Не залежить ДОБРОТА від віку.

ДОБРОТА з роками не старіє,

ДОБРОТА, як сонце, гріє.

Приєднуйтесь і ви до цього доброго, чудового свята. І, звичайно ж, бажано творити добро щодня, а не лише сьогодні – у Всесвітній день Доброти.  

 

                        

Без мови немає народу, як сонце без сяйва й тепла

 «Найбільше і найдорожче добро кожного народу - це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття". 

                                                                                 Панас Мирний

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

«Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу»

                                                                                 Олександр Олесь.

Знайте, наша в боях кувалася доля...

 

Свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

День визволення України від фашистських загарбників — свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України.

 У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).

 Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

 В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.

Ми пам’ятаємо усіх героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли звільненню України від нацистів. У серці кожного з нас жива пам'ять про неоціненний внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Тим, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х ми зобов’язані всім, що маємо сьогодні.

Будь славен день,
Коли над світом
Сплелись в зеніті торжества
Салютні вистраждані квіти-
Веселка післягрозова.

 

Я намагався відтворити дух епохи...

 25 жовтня  річниця дня народження українського прозаїка, народознавця, етнографа Васеля Скуратівського.

Коли він писав: "Я щасливий, що долучився до вічного джерела духовності..." А ми вдячні за його чудові книги-дослідження історії, звичаїв, традицій. За розкриття перед читачем багатющої духовної культури наших предків.

"Берегиня", "Покуть", "Місяцелик", "Погостини" - ці книги прикрашають наші фонди. 20 книг було видано при житті письменника. 

"Для усіх, хто цікавиться фольклором та етнографією: вчителів, учнів, батьків, студентів усі пропоновані  увазі матеріали об'єднує спільна тема - народні свята, традиції та обряди українців."

Книги, як і усі інші видання В.Скуратівського  є в нашому книжковому фонді, вони чудові,раджу прочитати.

   Шукачу скарбів рідного народу.           Хранителю прекрасних душ і дум,

Твоя любов, немов цілющу воду

Я п’ю і до вершин твоїх іду.

                           А ті вершини, як невтомні роки,

                   Яким нема ні краю, ні кінця,

                         В яких живе напруга і неспокій,

                         І радість, що збережена в серцях.

                                    Б.Демків.

22 жовтня 1925 р. у селянській родині Юлії і Костя Медведиків у с. Жабиня на Зборівщині народився син, якому судилося прославити родину, громаду односельців та за майже півстолітню працю збагатити українську культуру й науку цінними фольклорними і літературно-мистецькими дослідженнями і матеріялами із Західного Поділля.

Сьогодні до 95 річчя від дня народження фольклориста- збирача, краєзнавця, етнографа П.К.Медведика у нашій шкільній бібліотеці організовано книжкову виставку "Збирач перлин народних"

А також з учнями 4-Б класу відвідали музей, який є в нашому селі.

      Напоєне любов’ю до народної пісні з дитинства серце не знало втоми у збереженні фольклорного скарбу краю.

Рідне Західне Поділля стало полем інтенсивних пошуків фольклориста-збирача, унаслідок яких читачі отримали збірники „Євшан-зілля. Народні леґенди та перекази Поділля“ (Львів, 1992), „Народні пісні села С. Крушельницької“ (Тернопіль, 1993), „Казки Західного Поділля“ (Тернопіль, 1994), „Село Жабиня на Зборівщині: весілля, народні звичаї та обряди“ (Тернопіль, 1996).

Окрім пісень, казок, легенд автор опублікував сотні дослідницьких праць про життя видатних режисерів і акторів театру, співаків, художників, музикантів.

Народна мудрість каже, що в житті, як на довгій ниві, усе буває, але на ниві Петра Медведика нема кукілю і чортополоху, а є добротна золота пашниця, з якої українська суспільність має корисну духовну поживу, а її господар — втіху і життєдайне натхнення на многії і благії літа.

Відкрий для себе рідний край

Моє село в пахучім квіті

Мені всміхається здалля,

Для мени ти одне на світі,

Бо тут мій край, моя земля!

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою. 

Сьогодні ви можете прийтися віртуальними стежками нашого села: 

"Відкрий для себе рідний край"

Як багато є міст на землі! Біля них є річки і долини. Є міста і великі й малі, Та таке як у мене – єдине!

 

У першу п'ятницю жовтня відзначається веселе та добре свято - 

Всесвітній день посмішки.

Це хороший привід із самого ранку посміхнутися і провести в гарному настрої весь день.

Посмішка піднімає настрій,

Посмішка дарує нам натхнення,

Посмішка світ врятує друзі,

З усмішкою дружите сьогодні, завтра і завжди.

У день посмішки вам бажаємо щастя,

Нехай мимо пролітають всі негоди,

Хай усмішкою завжди вас нагороджують,

І добрі друзі оточують.

Посміхніться, подаруйте собі гарний настрій. Поділіться посмішкою з рідними, друзями. Не забудьте посміхнутися кому-небудь по дорозі. Це зробить ваш день набагато приємнішим. Спробуйте!

 Я раджу маленьким читачам провести приємно своє дозвілля разом з героями веселих дитячих книжечок Василя Сухомлинського "Усмішка"

Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, у блакитному

небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.

Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах - злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться. Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: "Усміхніться й ви, дідусю!"Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурий, брови - насуплені, очі - злі. Страх охопив дівчинку. Усмішка погасла на її лиці. І тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той

струмок, що ось-ось помре.

Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною. Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила - знову назустріч хтось іде. Придивляється - аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.

Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову
заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок. Дівчинка усміхнулася, перед її очима знову затремтіли барвисті крильця метелика. Вона пішла за метеликом, а бабуся спинилась на хвилинку і, дивлячись їй у слід, щось тихо прошепотіла.