У першу п'ятницю жовтня відзначається веселе та добре свято - 

Всесвітній день посмішки.

Це хороший привід із самого ранку посміхнутися і провести в гарному настрої весь день.

Посмішка піднімає настрій,

Посмішка дарує нам натхнення,

Посмішка світ врятує друзі,

З усмішкою дружите сьогодні, завтра і завжди.

У день посмішки вам бажаємо щастя,

Нехай мимо пролітають всі негоди,

Хай усмішкою завжди вас нагороджують,

І добрі друзі оточують.

Посміхніться, подаруйте собі гарний настрій. Поділіться посмішкою з рідними, друзями. Не забудьте посміхнутися кому-небудь по дорозі. Це зробить ваш день набагато приємнішим. Спробуйте!

 Я раджу маленьким читачам провести приємно своє дозвілля разом з героями веселих дитячих книжечок Василя Сухомлинського "Усмішка"

Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, у блакитному

небі грав на срібних струнах жайворонок. Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.

Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи. Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах - злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться. Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: "Усміхніться й ви, дідусю!"Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурий, брови - насуплені, очі - злі. Страх охопив дівчинку. Усмішка погасла на її лиці. І тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той

струмок, що ось-ось помре.

Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною. Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила - знову назустріч хтось іде. Придивляється - аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.

Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову
заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок. Дівчинка усміхнулася, перед її очима знову затремтіли барвисті крильця метелика. Вона пішла за метеликом, а бабуся спинилась на хвилинку і, дивлячись їй у слід, щось тихо прошепотіла.