Осінь завжди зачаровує серце людини незбагненністю кольорів
і відтінків а ще дивовижною неповторністю краси природи. Кожен день не схожий
на попередній. Він дивує, дарує нові кольори і форми, тривожить сумними звуками
і подіями, бо кожного дня відбуваються зміни. То небо синє-синє, безмежне і
бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним,
задощило густим дощиком, все втратило свої кольори, то знову засміялося сонце з
висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося...
Заблищать павутинки бабиного літа і натягнуться між гіллям, мов срібні струни,
а вітер зачепить їх і зазвучить чарівна симфонія осені. А піднімеш голову
вгору, там пташки летять у вирій і сумно стає на душі. А за ними вслід злітає
жовте, червоне, багряне, руде листячко, воно танцює в парі з вітром, тільки не
судилося йому довго літати... Опускається на землю, лягає, ще пошумить під
ногами, закінчить свою останню пісню і... Осінь приходить...

За вікном, то дощ, то сонце
Вітер стрімголов летить
І пташиний спів в віконці
Вже так часто не звучить.
На подвір’ї новий килим
Різнобарвний і строкатий
Осінь це летить на крилах,
Заганяє люд до хати.