Люба, мила, рідна моя мати

Мама... В усі часи всі народи пов'язували з нею найсокровенніше, возвеличували її як найбільшу святиню. Вона — корінь життя, берегиня роду людського, вона та квітка, промінь якої ніколи не в'яне, а розцвітає з плином літ усе ясніше.

Мама! Мати! Матуся! Скільки спогадів, тепла та ласки приховує це магічне слово, бо називає людину, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигодувано цілий світ. Це перше слово, мовлене нами, на все життя залишається дорогим у серці. У хвилини радості й печалі пташкою надій злітає з наших уст, тамує біль.

 Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка.

Слово «мати»... Вічне й неповторне, як світ. Де б ми не були, що б не робили, матуся завжди освітлює наш шлях своїм ніжним серцем, відданим своїй дитині. Вона завжди поруч — і в дні важкі, і в дні, на щастя щедрі.

Мати — всьому початок. Мати — берегиня роду, домашнього вогнища. Саме вона є тією ниточкою, яка єднає всю родину. Вам, любі наші матері, щастя земного, здоров'я доброго, хай горе обминає родини ваші, а Матір Божа вас оберігає.