Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень. 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
Івасюк був не просто музикантом, він був
патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до
української культури та намагався протистояти пропагандистській ідеї одного
великого "радянського народу". З Чернівецького медичного університету
видатного українця відрахували не через те, що погано вчився, а через вчинок,
який виказує справжнього Івасюка. Він у 1966 році у своїй рідній Кіцмані був серед
тих, хто скинув із п’єдесталу пам’ятник Леніну.
Ставши популярним у
всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських
текстів, говорячи, що він український композитор. Те, що молодий музикант був
авторитетом для українців, знала і радянська влада. Тож, коли у 1979 році
радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню
325-річчя Переяславської угоди, а українські послужливі віршотворці писали:
"Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою,
за братерську любов!", Івасюку пропонували створювати музику на ці вірші.
Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він,
улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути
"ідеологічно". Але Івасюк був безкомпромісним. Він так нічого й не
написав для прославлення горезвісного "возз'єднання". Замість того
взявся за створення опери козацької доби.
За два місяці до
смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він
повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати
ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але
видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції.
18 травня 1979 року
його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою
зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979
року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00
повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через
годину. Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: однак не міліція, а
випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп
людини. До речі, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита
справа №239, що чомусь мала назву "Пошукова справа по факту смерті композитора
В. Івасюка". Імовірно, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним
трапилося. Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18.
До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання. Слід від петлі був
свіжий. Пізніше дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, яка пішла разом з
матір'ю композитора у морг, розповіла, що в Івасюка було знівечене обличчя, без
очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі
завзято відпрацьовували версію про "самоповєшаніє", відкидаючи в
сторону всі інші. Івасюка намагалися також назвати божевільним, говорили про
"творчу кризу", про заздрість вчителя.
Відповідно до
неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом
вищого керівництва СРСР. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер
ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф
"таємно".
На похорон
Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до
самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію.
На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а
наступного - люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це
було свого роду актом громадянської непокори.
Володимир Івасюк...
Його зірка згасла. Та яскрава зірка його таланту не згасне ніколи, бо пісні
Івасюка -- це справжні шедеври української культури. І хоч пішов митець у
кращий світ занадто рано, кожне покоління українців шанує і шануватиме його
творчість, батьки співатимуть своїм дітям його пісень. Його твори знаходитимуть
чільне місце у репертуарі професіоналів та аматорів, і житиме у цих піснях той
неймовірний талант і трепетна душа українського народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар