Василь Стус:" ... і зважитись померти, аби жить!"

                     

Поет повинен бути людиною.

Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті,

звільнюється од неї, як од скверни.

Поет - це людина. Насамперед.

А людина - це насамперед добродій. Якби було краще жити,

я б віршів не писав, а робив би коло землі...

                                                        Василь Стус.

У 1985 році в ніч з 3 на 4 вересня у камері-одиночці табірної колонії біля села Кучино, Пермської області РФ помер Василь Стус, визначний український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник.

Ім’я Василя Стуса вже давно вийшло за межі України, ставши знаковим в інтелектуальних колах світу, символом нескореності України, гідності Людини, яка виборола право лишатися нею в нелюдських обставинах. Василь Стус - поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, Герой України, совість української нації.

Поет жив, творив і загинув, щоб український народ мав те, на що заслуговує - Свободу, Незалежність, Право на рідну мову, Історичну пам’ять, Самобутню культуру. Як письменник і громадянин він належить до духовних лідерів українського народу, актуальність яких із плином часу не зменшується, а набуває все більшої ваги, бо сьогодні він єднає два віддалені регіони — Поділля й Донеччину, ніби стверджуючи своєю долею ідею соборності України.

Як добре, що смерті не боюся я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верств, 

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.