Сцена мій кумир, театр - священний храм для мене

 

29 вересня 2020 року виповнюється 175 років з дня народження видатного драматурга, прозаїка, актора, режисера, одного з корифеїв українського побутового театру Івана Карпенка-Карого.Іван Карпенко-Кар залишив нам твори, що продовжують жити і після смерті автора. За допомогою них наступні покоління складають уявлення про письменника, його думки, силу таланту, визначають його місце в розвитку культури нашого народу.

     В історію національного театру й українського красного письменства він увійшов як талановитий актор, батько української комедії та української трагедії, митець, велич творчого доробку якого досі викликає щире подивування. Як актор Іван Карпенко-Карий віртуозно зіграв ролі Назара Стодолі з однойменної драми Т.Шевченка, Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Пузиря (« Хазяїн»), Мартина Борулі та Омелька (« Мартин Боруля»), Потоцького (« Сава чалий») з власних творів.

Написавши вісімнадцять п’єс, Карпенко-Карий став найяскравішою зіркою в сузір’ї кращих українських драматургів.

Пам’ять про геніального корифея увіковічено в багатьох місцях України, на батьківщині споруджено пам’ятник і відкрито літературно-мистецький заповідник «Хутір Надія», а Київський національний інститут театрального мистецтва з гордістю носить ім’я Івана Карпенка-Карого.

Для учнів  нашої школи в приміщенні бібліотеки  виставлена експозиція, яка присвячена саме творчості видатного митця. 

Заходьте, читайте, отримуйте задоволення, усвідомлюйте суспільне призначення національної літератури, драматургії, театрального мистецтва.

День благодійності

 5 вересня в усьому світі відзначається Міжнародний день благодійності (The International Day of Charity). Це день вдячності усім, хто діє даруючи благо! Не розмірковує, не веде розмови, не планує, а просто розумно діє. Це день, щоб нагадати про необхідність благодійництва та волонтерської роботи.

Безкорислива практична допомога своєму ближньому або кому б то не було в усі часи являла собою фундамент доброти і людяності в усьому світі. Благодійність є однією з форм цієї безкорисливої допомоги і часто стає тим «рятівним колом», яке дозволяє, потрапившим у ту чи іншу біду людям, справлятися з непростою ситуацією, або хоча б не допускати розвитку ще більш згубних наслідків.

Хоча творити добрі справи потрібно незалежно від дати у календарі, свято зайвий раз нагадує про необхідність залишатися чуйним і турбуватися про долю ближнього. Нехай поодинці кожен з нас і не має в своєму розпорядженні достатньо часу, сил і фінансових можливостей, щоб допомогти комусь, хто опинився в біді, але разом ми абсолютно точно здатні змінити світ на краще.

Пропоную кілька рішень, що не вимагатимуть великих зусиль, проте без усілякого сумніву змусять вас посміхнутися і зроблять когось трішки щасливішими:

Стати донором,  віддати непотрібні речі, записатися у волонтери, нагодувати голодного, врятувати тварину…

Кожному варто ще раз замислитися над тим, як важливо допомагати не лише своїм рідним, а й просто тим, хто потрапив у складну життєву ситуацію. Міжнародний день благодійності – це також хороший привід поговорити зі своєю дитиною, що таке благодійність і чим може допомогти ваша родина людям, які потребують підтримки. Доброчинність потрібно плекати в дітях змалечку!

Василь Стус:" ... і зважитись померти, аби жить!"

                     

Поет повинен бути людиною.

Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті,

звільнюється од неї, як од скверни.

Поет - це людина. Насамперед.

А людина - це насамперед добродій. Якби було краще жити,

я б віршів не писав, а робив би коло землі...

                                                        Василь Стус.

У 1985 році в ніч з 3 на 4 вересня у камері-одиночці табірної колонії біля села Кучино, Пермської області РФ помер Василь Стус, визначний український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник.

Ім’я Василя Стуса вже давно вийшло за межі України, ставши знаковим в інтелектуальних колах світу, символом нескореності України, гідності Людини, яка виборола право лишатися нею в нелюдських обставинах. Василь Стус - поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, Герой України, совість української нації.

Поет жив, творив і загинув, щоб український народ мав те, на що заслуговує - Свободу, Незалежність, Право на рідну мову, Історичну пам’ять, Самобутню культуру. Як письменник і громадянин він належить до духовних лідерів українського народу, актуальність яких із плином часу не зменшується, а набуває все більшої ваги, бо сьогодні він єднає два віддалені регіони — Поділля й Донеччину, ніби стверджуючи своєю долею ідею соборності України.

Як добре, що смерті не боюся я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верств, 

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

День знань!

 

Сьогодні,  шкільне подвір'я розквітло від дитячого щебету та радісних посмішок. Шкільний дзвоник знову покликав дітей до своїх класів на перший урок нового 2020/2021 навчального року, де їх гостинно зустріли вчителі.

День знань - це свято книг, квітів, друзів, посмішок, світла!

Усі дороги цього дня ведуть святково вдягнених дітей, їхніх батьків, дідусів і бабусь, а також численних друзів до школи.

Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і, водночас, нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя.

Щиро вітаю з Днем знань, з початком нового навчального року - справжнім всенародним святом мудрості, доброти і людяності. Бажаю усім школярам підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети.

 

День пам'яті захисників України

 28-29 серпня вся Україна вшановує пам'ять загиблих у Іловайському котлі - одній із найбільш кривавих трагедій сучасної історії. Іловайська операція стала символом героїзму і самовідданості. Вона назавжди вкарбується в новітні сторінки історії нашої держави жахливим підсумком: одночасно, в одному місці загинуло майже 500 українських бійців, майже така ж кількість зниклих безвісти. Це їхня кров просочилася у землю і проросте соняхами на квітучих полях нашиї Батьківщини, це їхні серця зупинилися за ради нашої свободи і незалежності. Самопожертва українських воїнів, які зупинили російський наступ і здобули в бою докази російського вторгнення не повинні залишитися забутими й не мають повторитися знову.

Спасибі вам , хлопці. і вічна пам'ять тим, хто не здався й боровся до кінця, тим хто в полоні, і тим, хто вийшов із бою і продовжує захищати Україну...

З Днем Незалежності, Україно!!!

 

Вперше в ХХ столітті незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року текстом IV Універсалу. Ця держава проіснувала 3 роки. Це були роки безперервної війни – з більшовиками та «білими». Вже тоді Україна мала всі ознаки держави: герб, територію, військо, грошову систему, проводила дипломатичні відносини з іншими державами.

У 1939 році українці на Закарпатті першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист своєї свободи проти військ союзника німецьких нацистів – авторитарної Угорщини, і 15 березня проголосили незалежність Карпатської України. Тоді, захищаючи своє право на самовизначення, загинули близько 5 тисяч  українців.

30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів проголосила Акт відновлення Української держави. У відповідь на цю політичну подію нацисти розпочали масові арешти українських патріотів. Протягом наступних понад 10-ти років десятки тисяч воїнів Української повстанської армії виборювали незалежність у визвольній боротьбі, спочатку у протистоянні з нацистським, а згодом комуністичним тоталітарним режимом.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили своє прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотнім фактом історії.

Протягом останніх  років українцям знову доводиться  боротися за збереження своєї незалежності у боротьбі в протистоянні з Росією, що порушила цілісність нашої держави анексією Криму та розв’язанням війни на Сході України.

Дужче і дужче кругом

Пісня гримить солов'я.

Гори мовчать над Дніпром

Це — Україна моя.

 

В небі шумлять літаки,

Коні залізні — в полях.

Гордим розливом ріки

Цвіт весняний по садах.

 

Світлі ідуть матері,

Зір їх красою сія.

Сонце і пісня вгорі,

Це — Україна моя.

День Державного Прапора України

 23 серпня ми відзначаємо

День Державного Прапора України

Державним Прапором України, відповідно до статті 20 Конституції України, є стяг - малий прапор - із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів.

Синій і жовтий кольори є державними кольорами України. Поєднання цих кольорів в українській символіці має давнє походження. Жовтий - це колір безмежної хлібної ниви, золотої пшениці - символу миру й достатку, а також це колір сонця, без лагідних променів якого неможливе життя. Синій колір - це безхмарне  синє небо, символ миру, це і чиста вода українських річок.

Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення. Під ним українці йшли до проголошення самостійної України, до перемоги. Це прапор миролюбства, праці, краси.

Ми, громадяни України, повинні знати, поважати символи своєї Вітчизни і не дозволяти нікому поглумитися над ними. Пишатися тим, що маємо свою державу, свою мову, свої традиції і свої символи.

 Ставлячись з повагою до державних символів України, ми віддаємо дань пам'яті героїчного минулого країни, шануємо непорушний зв'язок часів і спадкоємність поколінь, дбайливо зберігаємо культурні традиції українського народу.

То ж нехай синьо-жовтий стяг і надалі вселяє в серце кожного українця гордість та спонукає на нові подвиги заради своєї Батьківщини.